середу, 29 березня 2017 р.

Вшанування пам'яті Івана Огієнка


Життя Івана Огієнка – митрополита Іларіона було сповнене найрізноманітніших подій. Без нього не можна собі уявити історію нашого народу в минулому столітті. Адже він брав активну участь у всіх етапах відродження української державності, культури й релігії від початку 20 століття й до свого відходу в інший світ 29 березня 1972 року.

З метою вшанування пам'яті видатного українського вченого, мовознавця, державного, громадського та церковного діяча Івана Огієнка, в читальній залі нашої бібліотеки оформлено книжкову виставку.
Іван Огієнко все життя був вірний собі і тим принципам, які сформувалися у нього ще з дитинства – це безмежна любов до Бога та свого народу, яким він служив серцем, душею і розумом. І де б він не був, яку б посаду не обіймав, усюди піклувався про долю рідного народу.
«Я взяв своє серце малими руками
Й віддано поклав Україні до ніг,
І юна любов розцвілася між нами
І став я орати твердий переліг.
Й нікому вже більше не дав я любові.
Бо другого серця кохати не маю
І вірним зостанусь, аж дошки соснові
Єдину любов мою спинять без краю...»
/Митрополит Іларіон.
Вікові наші рани. Вінніпег, 1960 /


четвер, 9 березня 2017 р.

Учітеся, читайте...

https://goo.gl/645slv

Моя країно, краю веселковий,
Ти зустрічаєш ювілей Тараса,
Він мріяв у ві снах про край казковий.
Мою країну – золоту окрасу.

Стоять тополі, як тоді стояли,
І чують пісню золотих полів…
Тут козаки бувало битви вигравали
І слухали кобзарський гнівний спів.

Він боронив разом з бійцями Україну,
Дух войовничий піднімав він їм.
Звав за свободу і щасливу днину,
За неньку рідну і батьківський дім.

Ми віримо у краще майбуття.
Ми нездоланні, бо Тарас із нами.
Він не піде ніколи в забуття,
Він ходить з нами селами й містами.

Нехай ідуть роки і вже століття
Та пам'ятаємо ми про це завжди,
Як жив Тарас в суворе лихоліття
І мріяв, мріяв про щасливі дні.

Є на світі така країна,
Вона як мати рідна для нас.
І вічно буде жити Україна,
І вічно буде жити наш Тарас.