вівторок, 18 квітня 2017 р.

120 років від дня народження Мар'яна Крушельницького



Режисер, актор, один із фундаторів українського театру. У 1924 - 1952 рр. працював у Харкові

Народився 18 квітня 1897 року в селі Пилява Бучацького району в сім'ї небагатих галицьких селян Михайла Антоновича та Марії Йосипівни Крушельницьких. Навчався в Тернопільській українській гімназії, був учасником трупи ”Тернопільські театральні вечори”.

Наприкінці 1923 року театр ”Руська бесіда” було ліквідовано, а згодом у Галичині закрили всі українські культурні заклади. Крушельницький виїжджає до Праги. Там він вступив на філософський факультет Празького університету. У 1924 році повертається в Україну, а в грудні цього ж таки року вступає до театру ”Березіль” у Харкові, де працювали такі видатні діячі театрального мистецтва, як режисер-постановник і художній керівник театру Л. Курбас, актори А. Бучма, Д. Антонович, Н. Ужвій та інші.

Протягом майже двадцяти років, починаючи з 1933 року, він очолював художнє керівництво театру "Березіль". Остап Вишня писав про свого великого сучасника: "Коли Крушельницький на сцені і коли на нього направляють прожектори, то я ніяк зрозуміти не можу, хто кого освітлює: прожектор Крушельницького або Крушельницький прожектора. Стикаються два снопи з проміння і утворюють на кону такий бунт із світла, із слів, із рухів, із найтонших світляно-мовно-рухово-мімічних нюансів, що сидиш і думаєш: "Багатюща ж яка наша батьківщина!". Письменник-гуморист завіряв своїх читачів про те, що народженого в селі Пилява Тернопільської області Крушельницького ще хлоп'ям проткнув магічний ультрафіолетовий промінь.

19-річним парубком Мар'ян Михайлович почав своє сходження до театрального Олімпу і в 1924 році прилучився до "березільців". Був він з вигляду непоказний і зросту невеликого. Чи в пору було такому артисту мріяти про героїчні образи? Але пройшовши через низку сміховинно-комедійних ролей, Крушельницький ще в "Березолі" зіграв Малахія і Падура в "Народному Малахії" і "Маклені Грасі" М. Куліша, а потім – Тев’є, Єгора Буличова, короля Ліра... 

"Якщо театр був йому дружиною, то музика була його коханкою", - говорив про Крушельницького Олександр Корнійчук. "Своєрідність українського поетичного театру, як мені здається, можна зрозуміти завдяки творчості чудового художника Крушельницького", - вторив драматургу московський режисер Юрій Завадський. "Більше сорока років самовідданого служіння театру не пройшли безслідно: зіграні ним ролі стали класичними, поставлені ним спектаклі не раз були удостоєні високих нагород і премій, його учні понесли в театри України принципи режисури Крушельницького..." - згадувала про Мар'яна Михайловича його дружина, народна артистка СРСР Євгенія Петрова.

Бували в житті артиста і тяжкі хвилини. По розповідях "березільців", в голодному 1927 році улюбленець харківської публіки задумав таємну втечу на свою малу батьківщину, до Галичини. Говорили, що Лесь Курбас тоді наздогнав утікача на пероні вокзалу. Авторитет Курбаса був настільки високий для артиста, що при зустрічі з ним всі думки про від'їзд випарувалися. А бували і хвилини покрутіше, коли в 1952 році в ореолі слави Крушельницький, під керівництвом якого театр входив в п'ятірку кращих драматичних колективів величезної країни, вирішив для себе неможливим залишатися в Харкові і прийняв пропозицію перейти в Київський театр ім. Івана Франка.

"Збережіть театр!" - просив його Курбас в очікуванні репресії. І він виконав завдання свого Вчителя. Про творчість Крушельницького ходять легенди, що мають під собою найреальнішу основу. Він був великим актором. А його кінообрази в "Мартині Борулі" та інших фільмах і сьогодні викликають яскраві враження, що можна порівняти з "ультрафіолетовим променем".

З 1952 року і майже до останніх днів М.Крушельницький працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, вів курс режисури та майстерності актора. Помер 5 квітня 1963 року, похований в Києві.

пʼятниця, 7 квітня 2017 р.

Рік Японії в Україні

https://goo.gl/5bjSWm
З метою активізації двостороннього співробітництва, зміцнення зв'язків між Україною та Японією, а також на виконання домовленостей, досягнутих за результатами офіційного візиту Президента України до Японії, 2017 рік оголошено Роком Японії в Україні. Президент України Петро Порошенко 11 січня 2017 року підписав Указ №1/2017 про оголошення 2017 року Роком Японії в Україні. 

Японія відома своїм економічним дивом, її культура вирізняється вічним прагненням до краси. Японці віддано зберігають передання і традиції предків. Кімоно і сакура стали вічними символами цієї країни. Сумнозвісна Японія білими журавликами – трагедією Хіросіми та Нагасакі. Японія однією з перших визнала незалежність нашої держави. 


Слово „Японія” означає „світанок”: ця країна розташована у східній частині континенту, там, де ранками сонце з’являється з моря. 

Велика частина всієї площі японських островів зайнята високими горами, які вкриті лісами. Найвища гора Японії – потухший вулкан Фудзі (3776м). Ця гора вважається у японців священною. В Японії багато діючих вулканів, гарячих лікувальних джерел. Часто бувають землетруси, зазвичай несильні, але іноді, приблизно в 100 років, вони приносять катастрофічні наслідки.


Японія – одна із найбільших індустріальних країн світу з високорозвиненою промисловістю. Японці виробляють величезну кількість товарів, які продаються в усьому світі. Крім того країна займає перше місце у світі по вилову риби та продуктів моря. Промислові підприємства, банки, концерни зосереджені у великих містах. Тут проживає 4/5 населення країни. Один за одним тягнуться міста вздовж морського побережжя, часто зливаючись одне з одним. 
Японія – країна самобутньої культури. В традиційних японських будинках дуже мало меблів. Вся підлога застелена циновками із рисової соломки. На підлозі сидять, коли обідають, на підлозі й сплять, стелячи спеціальні ліжка, які вдень ховаються до стінних шаф. Взуття завжди залишають в прихожій і по циновках ходять тільки в шкарпетках. 

Національний одяг японців – кімоно. Прямий довгий халат без ґудзиків який загортається і в чоловіків, і в жінок зліва направо і підв’язується поясом обі. Дотепер в Японії на особливо урочисті церемонії одягають цей розкішний і дорогий наряд.

Японці багато працюють уже починаючи зі шкільних років. Закінчивши школу вони продовжують багато працювати, дотримуючись найсуворішої дисципліни й ніколи не відступаючи від норм ввічливості. Правила поведінки вимагають від них на всі прохання чи накази відповідати згодою і негайно виконувати їх.


„Японська класична поезія вражає сучасного читача не лише сталістю й мініатюрністю своїх строфічних форм, блискучою майстерністю поетів давно минулих часів, глибоким ліризмом та стилістичною вишуканістю мови їхніх поетичних творів, але й незвичним як для європейців, так і для багатьох інших народів світу дбайливим ставленням японців до своєї культури в цілому і до поетичної спадщини зокрема. Із прадавніх часів до наших днів дійшли десятки тисяч віршів, збереглися імена сотень поетів – навіть тих, які запам’яталися вдячним нащадкам кількома, а то й одним талановитим віршем. І, можливо, якраз це, а не тільки сама поезія, є найголовнішим і найціннішим уроком, який дала світові ця талановита й працелюбна нація”.



 Якщо мене хто–небудь запитає: 
«Яка вона – Японії душа?»
Скажу, що схожа
На квітучих вишень в ранкових горах.
Ніжний аромат!
(Моторі Норінага)



Наша бібліотека активно долучилася до відзначення Року Японії в Україні. Ми підготували виставку літератури де кожен читач зможе знайти цікаву інформацію про Японію, її традиції, культуру, мистецтво, театр, літературу. Для оздоблення виставки з підручних матеріалів виготовили гілочки сакури та віяло, а в японській техніці орігамі виготовили білого журавлика, закладку для книг та ін. цікаві вироби.