ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

http://goo.gl/uOzQdc

     

23 травня День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, опришків, січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН. Відзначення Свята Героїв – це свідчення нашої твердої волі йти накресленим Героями шляхом боротьби до найвищої мети – Державної Незалежності, могутності і Слави України.

      Чому саме травень обрано для вшанування Героїв? Тому, що саме в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі такі кращі сини України в ХХ столітті: 3 травня 1924 року - головний ідеолог державної самостійності України початку ХХ століття - Микола Міхновський; 25 травня 1926 року - головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917-21 років - Симон Петлюра; 23 травня 1938 року - засновник і провідник ОУН - Євген Коновалець В роки німецької, а згодом радянської окупації це свято відзначалося у підпіллі. Із проголошення незалежності України його святкування відновлено. Ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього ідеалу в життя. Вірність і мужність аж до смерті!

      Ніколи здається не були ми ближчі до зрозуміння цієї правди, як саме у сьогоднішній час, у час коли за нами тисячі могил тих, що в ім’я великої ідеї впродовж тисячоліть життя своє поклали.

      Для нас же, теперішніх молодих українців, що в своїй більшості, на жаль,можливо навіть нічого і не знають про сьогоднішнє свято, або байдужі до нього, перш за все важливо знати, що історія і сучасність України - це діло геройської української молоді: сотень тисяч юних, молодих, ледве двадцятирічних добровольців руських дружин великого князя Святослава і короля Данила, козацьких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, Легіону Січових стрільців Дмитра Вітовського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського, Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії Романа Шухевича і Олекси Гасина, сотень тисяч рядових українців, які боролися проти німецьких загарбників в рядах Червоної Армії, членів визвольного руху шестидесятників В’ячеслава Чорновола, учасників студентського голодування 1990 року, героїв Небесної Сотні і тих, хто загинув за визволення українського народу.

      Ми свідомі того, що не завжди маємо змогу боротися із зброєю в руках, за наш відвічний ідеал, але ми завжди маємо змогу цей ідеал нашими щоденними вчинками, трудами нашого життя наближувати. Герої залишили нам заповіт. Він досі не довершений. Життя дає нам щоденну нагоду і можливість класти і нашу цеглинку під цю будову, якої їм не доведеться закінчити. Ми мусимо ті можливості бачити і їх використовувати. Пам’ятники Героїв і їхні могили мусять нам дати силу йти їхнім шляхом. З них мусимо черпати ту полум’яну любов до Батьківщини, яка казала їм забувати про все матеріальне і дочасне, в ім’я духовного і вічного.

      Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих Героїв, що одним з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляють: “Українці! Нема трудів, немає жертв, немає смерти, є тільки ціль, за яку ми і наші попередники від тисячоліть свої голови клали. Здійсніть наш заповіт”. І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо впевнено глянути у майбутнє. Бо тоді мільйони щоденним трудом, а коли прийде потреба, то жертвою крови свідчитимуть, що Україна живе, бореться, житиме і перемагатиме.

      В бібліотеці коледжу, разом з викладачами та студентами бібліотечних дисциплін, було проведено виховну годину на тему: «Герої не вмирають». Бібліотекарі підготували виставку періодичних видань, присвячену пам’яті героям «Небесної Сотні», житомирським десантникам 95 окремої аеромобільної бригади, викладачі розповідали про історію свята та Героїв України, студенти зачитували вірші сучасних українських поетів, присвячені героям Майдану.

А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
                                                                                                                                                                      Людмила Максимлюк (21.02 2014)

Не журись, дружина мила, не ридайте,ненько!
Піде з неба рясний дощик на лани тихенько,
Змиє сльози, змиє тугу - будете радіти.
У щасливім вільнім краї зростуть наші   діти.
Підуть в луг, де край ставочка червона калина
Й посміхнеться Тато з неба, дивлячись на сина,
Вітром тихим доторкнеться до лиця дитини
І тоді вже Сотня Біла аж у Рай полине.

 Майдан… з Героями іде прощання…
 Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,

А хтось в землі сирій вже мирно спить…
Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…
Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…
Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…
Не збудуться мрії заповітні та бажання…

Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподіванн
Кулі, що були вийняті з голів й грудей    Назар Гузій (21.02.2014)

Слава Україні - Героям Слава!!!