середа, 12 жовтня 2016 р.

Покрова – свято весіль, матері, воїнів і прощення

Свято Покрови нагадує кожному про молитовне заступництво Божої Матері за людський рід і є храмовим святом багатьох міст і сіл України. Завдяки козацтву виник новий тип Ікони – "Козацька Покрова", де під омофором Богородиці зображаються українські ієрархи, гетьмани і козаки.
Стало добрим звичаєм побувати 14 жовтня на Службі Божій, прикрасити домашню ікону Богоматері, згадати родичів чи знайомих, які пішли в похід, змушені десь воювати, боронячи Вітчизну, і помолитися за них. Цього дня ми відзначаємо День захисника України.

Не дивно, щодо Богородиці зверталися у важкі хвилини різні покоління воїнів. Зверталися матері, бабусі й усі, хто відчував найсильніший розпач.
Пресвята Богородиця завжди була взірцем смиренної і великодушної матері, що повсякчас молиться за своїх дітей і завжди приймає Божу волю. Цей взірець віками надихає на християнські подвиги інших матерів.
Покрова Пресвятої Богородиці – безумовно, велике материнське свято, адже, звертаючи свої молитви до Матері Ісуса, наші предки віддавали себе, свою родину і Батьківщину під непереможну Покрову Богоматері.
Не менше це свято вшановували й козаки. Певно, не випадково 14 жовтня святкують і День козацтва. У новому січовому таборі найперше будували Покровську церкву, а для воєнних походів використовували її похідний варіант з іконою Пресвятої Покрови. Перед важливою подією чи походом козаки завжди молилися своїй святій покровительці. У покровські дні запорожці обирали нового отамана.
Чи не більшість церков у козацькій державі зводили на честь Богородиці. Їх будували у селах, на слободах, у центрах паланок, на всіх річках. Навіть в урочищі Кагальник, де Дон упадає в Азовське море, була похідна церква Покрови. Звичайно, що все робилося руками й коштами козаків: теслярські й малярські роботи дорогоцінні ризи, ікони, бані й дзвони. Зодчі церков мали найбільшу шану в січовому товаристві, вирізняючись побожністю й мудрістю.

Вважалося, що оселя, утеплена до Покрови, краще зберігатиме тепло взимку. Тому господині до свята підмазували та підбілювали свої хати, а вдосвіта робили перше пропалювання печі, бо тоді протягом холодів тепло буде добре триматися в печі оселі. Щоб хата не була вогкою, то в ночі ритуально спалювали кізяка, а по кутках горища клали шматки дернини (вирізаної трави з землею) корінням догори. З тих же мотивів, щоб Покрова опікувалася домом, в цей день освячували оселі свяченою водою та празниковою свічкою, а також вселялися в нову хату й справляли новосілля.
Для того, щоб усі домочадці були протягом року здоровими, старша господиня брала вишитого рушника з-над Богородичної ікони й розвішувала його над вхідними дверима.
Тоді як попередній період від Пречистої до Покрови був часом сватання, то з 14 жовтня наставала весільна пора. В народі жартували: "Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийде Покрова – зареве дівка, як корова". Пора одружень в українських селах тривала практично аж до початку Різдвяного посту.