Виставки лютого

21 лютого Міжнародний день рідної мови

Мова кожного народу –
Неповторна і своя:
В ній гримлять громи в негоду,
В тиші – трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять,
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
Колискову на віки
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Як ту мову міг забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас, -
Бо ж єдина – так, як мати,
Мова в кожного із нас! 
 От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.
Рідну мову я вивчаю,

Її люблю, не забуваю.
Рідну мову буду знати,
Берегти і поважати.
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом.
Рідну мову я вивчаю,
Її люблю, не забуваю.
Рідну мову буду знати,
Берегти і поважати.

23 лютого 330 років від дня народження 

Георга Фрідріха Генделя 

композитора німецького походження епохи барокко, 

який жив у Великобританії

25 лютого день народження 

української письменниці, перекладачки нашої землячки 

Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач)

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Слово, чому ти не твердая криця,Що серед бою так ясно іскриться?Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш…Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стініІншим на втіху, 

на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

   Знов весна і знов надії

   В серці хворім оживають,

   Знов мене колишуть мрії,

  Сни про щастя навівають.

  Весна красна! любі мрії!

 Сни мої щасливі!

                                                                                    Я люблю вас, хоч і знаю,

                                                                                    Що ви всі зрадливі…

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».Ні, не забула! 
У вікно до менеЗаглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.