четвер, 7 грудня 2017 р.

Світ ловив мене, та не впіймав



Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав
(«Житіє Сковороди»).

Г. С. Сковорода (1722–1794) народився у с. Чорнухи на Полтавщині у незаможній сім’ї. Навчався у Києво-Могилянській академії, служив співаком у придворній капелі Єлизавети, здійснив подорож до Австрії, Угорщини, Словенії, Польщі, Італії. Після повернення працював учителем у Переяславському та Харківському колегіумах. Сутички і непорозуміння з керівництвом змусили його залишити викладацьку роботу. Він став домашнім учителем. Згодом, приблизно з 1769 р., Г. Сковорода вирішив суттєво змінити характер діяльності та шлях пошуку істини – став мандрівним філософом-проповідником до кінця свого життя.
З творчої спадщини Григорія Сковороди залишилися збірка ліричних поезій "Сада божественних пісень", книга "Байки харківські", філософські трактати й притчі.
Сковорода лірик був одним з представників класичного бароко. Характерним для творів Сковороди є те, що в ліричних поезіях він - філософ, а у філософських працях - лірик.

Всякому місту - звичай і права...

Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур
голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…
 

Немає коментарів:

Дописати коментар